Історія Українського Червоного Хреста починається в 1918 році з ініціативи Маріїнської громади сестер милосердя Червоного Хреста. Першочерговими завданнями, які поставив перед собою УЧХ, була допомога біженцям та військовополоненим, турбота про людей з інвалідністю та дітей-сиріт, боротьба з голодом та епідеміями, організація лазаретів, шпиталів та харчувальних пунктів.
Тоді товариство Червоного Хреста мало у своєму розпорядженні два хірургічних і п’ять протиепідемічних шпиталів у Києві, польові шпиталі в Бердичеві, Сарнах, Рівному, Радзівілові, Проскурові, Bолочиську, Черкасах, Коростені, Жмеринці, Козятині, Ярмолинцях, два протиепідемічні шпиталі в Конотопі й Одеський евакуаційний шпиталь. Паралельно в регіонах засновувалися місцеві осередки УЧХ.
Після окупації Української Народної Республіки Радянським Союзом голови товариств Червоного Хреста Росії, України, Білорусі, Вірменії, Грузії й Червоного Півмісяця Азербайджану підписали декларацію про об’єднання. Тоді утворився Радянський Червоний Хрест, який став членом міжнародної організації Червоного Хреста. Проте діяльність структур радянського УЧХ чітко регламентувалася владою. Так, у період голодомору 1932–1933 рр. влада заборонила Червоному Хресту УРСР приймати допомогу з-за кордону для голодуючих.
Діяльність ЧХ на території України була ліквідована в 1942 році німецькою владою. Тоді ж розпочинається історія незалежного від окупантів Українського Червоного Хреста.
Після створення в жовтні 1942 року Української Повстанської Армії виникло питання організації медичної мережі в бойових структурах. Уже в 1943-му розпочав роботу підпільний Український Червоний Хрест, який очолила Катерина Зарицька — пластунка, член ОУН, а згодом зв’язкова Романа Шухевича.
Катерина Зарицька. Фото: Архів УПА
Катерині Зарицькій вдалось організувати обширну медично-санітарну службу УПА у всіх районах, де знаходилися загони повстанців. До того існували окремі санітарні пункти в селах, але медична мережа не була централізованою.
Повстанський УЧХ складався із двох частин — військової та територіальної. Була налагоджена діяльність чотирьох відділів. Медично-санітарний займався організацією невеликих лікарень, перев’язувальних пунктів, а також забезпечував їх медичним персоналом. Фармацевтичний відділ відповідав за забезпечення медикаментами та їх виготовлення, а також розподілом між медичними пунктами. Третій відділ суспільної опіки, або ж харитативний, відповідав за підтримку родин заарештованих членів ОУН та УПА, а також опіку над дітьми-сиротами. Господарський відділ займався вишколом лікарів, які вже на місцях навчали медсестер і санітарів та розподіляли по відділах УПА.
Розподіл персоналу по відділах суворо дотримувався: одна людина не могла водночас лікувати, доглядати за хворими та дбати про забезпечення медичної структури.
За нормами «Служби здоров’я», лікар мав бути в кожному курені, який складався з кількох сотень. В Українського Червоного Хреста УПА було понад 100 лікарів. Найвідомішими з них є Юрій Липа, Петро Скобельський, Юрій Давиденко, Яромир Олесницький, Олексій Зеленюк та Володимир Манюха. Через брак персоналу медичну допомогу в УПА надавали також і студенти медики, яких налічувалося кілька сотень.
Петро Скобельський, лікар, загинув у лавах УПА в 1945 році
Окрім медичних пунктів у селах, для лікування та догляду бійців УПА облаштовувалися спеціальні криївки-шпиталі на 10–15 людей. У деяких вдавалося облаштувати вентиляцію, каналізацію та водопостачання. Діяльність таких відділів здійснювалася через «Правильник УЧХ», у якому було детально прописано норми харчування хворих, комплект аптечок санітарів, обов’язкові гігієнічні заходи. За кожну боївку відповідав окремий працівник, переважно медсестра або санітар.
Уже в 1944 році після повернення радянської окупації та посилення репресій членів ОУН та УПА було прийнято рішення реорганізувати діяльність шпиталів. Поранених почали поодиночно закріплювати за сім’ями в безпечніших районах. За важкопораненими продовжували доглядати медпрацівники.
Фото: Архів УПА
За весь час діяльності «Служба здоров’я» УПА понесла чимало втрат. Медичним працівникам УЧХ потрібно було не лише дбати про поранених, але і про виживання в небезпечних умовах під час бойових дій та обстрілів. Особливо небезпечно було в криївках — там на викриття та облаву чекали і вдень, і вночі.
Після відновлення радянської окупації, на території України продовжив діяльність Червоний Хрест, який був утворений у СРСР в 1923 році. Після відновлення української незалежності в 1991-му була утворена організація «Червоний Хрест в Україні», яка є структурою Міжнародної Федерації Товариств Червоного Хреста й Червоного Півмісяця.
Місією товариства є захист людського життя, попередження людських страждань під час збройних конфліктів, стихійних лих, катастроф та аварій, надання допомоги медичній службі збройних сил і органам охорони здоров’я, сприяння органам державної влади України у їхній діяльності в гуманітарній сфері.
В історії цієї організації не згадується успішний досвід розбудови широкої мережі Червоного Хреста українськими повстанцями, а зафіксована лише історія радянського ЧХ. Проте, саме «Служба здоров’я», або ж Український Червоний Хрест УПА протягом воєнного та післявоєнного періоду, без підтримки міжнародної спільноти та будь-якого фінансового забезпечення, рятували життя кожного українця та українки, які боролися за відновлення української незалежності.
Джерела:
2. Товариство червоного хреста України
Інші статті на тему:
• Про Червоний Хрест під час Революції Гідності читайте у матеріалі Найтемніша ніч — перед світанком. Медична сотня
• Про курс «Екстреного медичного реагувальника» для волонтерів загонів швидкого реагування Червоного Хреста читайте у матеріалі Бути першими: екстрені медичні реагувальники
• УПА. Слід в історії: лекція Володимира В’ятровича у МОЗ
• Володимир В'ятрович: «Росію не здолає постсовєтська армія»
